День третій – «З нами Бог – ми Божі!» (Єв. від Івана 17, 1–11).
1 По мові оцій Ісус очі Свої звів до неба й промовив: Прийшла, Отче, година, прослав Сина Свого, щоб і Син Твій прославив Тебе, 2 бо Ти дав Йому владу над тілом усяким, щоб Він дав життя вічне всім їм, яких дав Ти Йому. 3 Життя ж вічне це те, щоб пізнали Тебе, єдиного Бога правдивого, та Ісуса Христа, що послав Ти Його. 4 Я прославив Тебе на землі, довершив Я те діло, що Ти дав Мені виконати. 5 І тепер прослав, Отче, Мене Сам у Себе тією славою, яку в Тебе Я мав, поки світ не постав. 6 Я Ім'я Твоє виявив людям, що Мені Ти із світу їх дав. Твоїми були вони, і Ти дав їх Мені, і вони зберегли Твоє слово. 7 Тепер пізнали вони, що все те, що Ти Мені дав, від Тебе походить, 8 бо слова, що дав Ти Мені, Я їм передав, і вони прийняли й зрозуміли правдиво, що Я вийшов від Тебе, і ввірували, що послав Ти Мене. 9 Я благаю за них. Не за світ Я благаю, а за тих, кого дав Ти Мені, Твої бо вони! 10 Усе бо Моє то Твоє, а Твоє то Моє, і прославивсь Я в них. 11 І не на світі вже Я, а вони ще на світі, а Я йду до Тебе. Святий Отче, заховай в Ім'я Своє їх, яких дав Ти Мені, щоб як Ми, єдине були!
Роздуми третього дня Декади. Сучасна людина відчуває потребу належати до якоїсь спільноти, яка береже ті самі цінності: для родини, культури, народу, мови, професії, покликання. І попри всі технічні можливості соціального спілкування, вона таки прагне автентичного персонального зв’язку з іншою людиною. Найбільш особливим стає момент, коли одна людина промовляє до іншої: «я – твій», «я – твоя» або «ти – мій», «ти – моя». У цю мить людина відчуває, що «належить» комусь, що вона є частиною якогось більшого важливого взаємного зв’язку. Коли людина роздумує про Бога, їй стає зрозумілим зв’язок між Отцем, Сином і Святим Духом, бо такий зв’язок знаходить аналоги в людському досвіді. У Бозі все спільне: воля, розум, життя – «і все моє – Твоє, Твоє ж – моє» (Ів. 17, 10). Людина, яка не знає Бога, думає, що Бог живе своїм окремим життям, і навіщо Йому втручатися в моє життя або мені втручатися в Його життя. Але кондак Вознесіння помагає нам зрозуміти, що людина запрошена до участі в Божому житті: «...те, що на землі, з’єднавши з небесним. Ти кличеш до тих, що люблять Тебе: Я з вами і ніхто проти вас!». Особливим чином Бог присутній для нас у Пресвятій Євхаристії: «Прийміть, їжте: це є тіло Моє. Пийте з неї всі, це є Кров Моя Нового Завіту...» (Мт. 26, 26–28). Христос каже людині: «Я – твій, а ти – Моя», а людина каже Христу: «я – Твоя, а Ти – мій».
Роздуми в час війни. Бог ніколи не покидає своїх дітей. Ще будучи немовлям, Син Божий став вимушеним переселенцем і біженцем у чужі єгипетські краї. Він добровільно взяв на себе статус біженця, щоб виявити солідарність з усіма людьми, які мусили втікати від жахіття війни, рятувати своє життя і покинути власні домівки, щоб знайти притулок у безпечніших краях. Бог розуміє людину навіть тоді, коли їй видається, що всі від неї відвернулися. Він показує людині, що найкраща її вітчизна – це Його Царство, дім, у якому є достатньо місця для кожної Божої дитини. Бог відновить справедливість щодо кожного скривдженого: нечестивців покарає, а праведникам дасть нагороду. Син Божий назвав блаженними тих, хто плаче, бо Він утирає їхні сльози і втішає їх. Через вимушене переселення Бог дає також внутрішню місію: кожному біженцеві відкривається нагода пізнати щось нове в іншому регіоні України (на Закарпатті, Львівщині, Волині тощо) чи в іншій країні (у Польщі, Італії, Німеччині, Сполученому Королівстві чи Америці) і можливість краще зрозуміти себе. Часто українці усвідомлюють своє українство, коли потрапляють на чужину. Ми маємо змінити свою ментальність, навчитися цінувати дари, які нам дають різні країни світу, відкриваючи свої домівки, надаючи гуманітарну, фінансову і військову допомогу. Ми переживаємо період солідарності та взаємної відповідальності за долю наших народів. Та гряде час, коли Українська Держава відродиться і оновиться. І тоді можна буде повернутися в Україну, щоб відбудувати свій дім, помножити родину та розвинути свою Батьківщину.
Молитовний намір: За тих, хто втратив дім, майно та змушений покинути Україну, втікаючи від війни, і за зміцнення в них надії та їхню здатність ввірити своє майбутнє Богові.