День сьомий – «Спільнота молитви» (Єв. від Івана 16, 23–33).
23 Ні про що ж того дня ви Мене не спитаєте. Поправді, поправді кажу вам: Чого тільки попросите ви від Отця в Моє Ймення, Він дасть вам. 24 Не просили ви досі нічого в Ім'я Моє. Просіть і отримаєте, щоб повна була ваша радість. 25 Оце все Я в притчах до вас говорив. Настає година, коли притчами Я вже не буду до вас промовляти, але явно звіщу про Отця вам. 26 Того дня ви проситимете в Моє Ймення, і Я вам не кажу, що вблагаю Отця Я за вас, 27 бо Отець любить Сам вас за те, що ви полюбили Мене та й увірували, що Я вийшов від Бога. 28 Від Отця вийшов Я, і на світ Я прийшов. І знов покидаю Я світ та й іду до Отця. 29 Його учні відказують: Ось тепер Ти говориш відкрито, і жадної притчі не кажеш. 30 Тепер відаємо ми, що Ти знаєш усе, і потреби не маєш, щоб Тебе хто питав. Тому віруємо, що Ти вийшов від Бога! 31 Ісус їм відповів: Тепер віруєте? 32 Ото настає година, і вже настала, що ви розпорошитесь кожен у власне своє, а Мене ви Самого покинете... Та не Сам Я, бо зо Мною Отець! 33 Це Я вам розповів, щоб мали ви мир у Мені. Страждання зазнаєте в світі, але будьте відважні: Я світ переміг!
Роздуми сьомого дня Декади. Будьмо привітні одне до одного, як годиться улюбленим Отця. Коли ми приходимо на Божественну Літургію, то пам’ятаймо, до якої великої родини належимо. Це відчуття спільноти-родини треба постійно плекати. Не забуваймо вітатися одне з одним, коли збираємося в храмі. Одних людей ми знаємо добре, інших – лише трохи, а ще інших – не знаємо взагалі. Але ж ми є однією спільнотою дітей Божих! Докладімо зусиль, щоб не тільки познайомитися з іншими членами парафії, а й щоб цікавитися, які в них життєві виклики, радощі й болі, аби знати, про що просити в Бога, за що Йому дякувати. Третя Божа заповідь – «Пам’ятай день святий святкувати» (Вих. 20, 8) – зобов’язує нас відвідувати храм щонайменше в неділю і на великі свята. Проте ми знаємо, що багато наших сусідів, рідних і знайомих ходять до церкви лише на найбільші свята. Щоб частіше приходити, вони мусять відчути себе частиною великої християнської і парафіяльної родини. Тож маємо їм показати, що ми раді їх бачити на молитві з нами в спільноті улюблених Христових учнів. А коли хтось не відгукується на наші запрошення чи заохочення, не судімо їх, а молімося за них до Святого Духа. Він зрушує серця, відкриває для кожного Христа і кожного провадить до Отця.
Роздуми в час війни. Предвічний Бог, Творець миру і добра, який своєю божественною силою кличе кожного до життя і своєю мудрістю турбується про кожне життя, посилає своїх священників, військових капеланів, туди, де найбільше потрібно свідчити про гідність людського життя, про Божу справедливість і милосердя. Військові капелани вже стали невід’ємною частиною вишколу воїнів, духовним супроводом та моральною підтримкою як у військових академіях, на тренувальних полігонах, так і на фронті, де точаться найважчі бої. У безладі бою та в сум’ятті військових буднів вони є вірними свідками Божої боротьби за людське серце. У часи буремних викликів, скорботи та невимовного болю ці священнослужителі випромінюють світло Божої надії і розради та є вісниками воскресіння не лише Христа, а й кожної людини, що є остаточною перемогою над силами смерті та будь-якого зла. Уважні до голосу людського серця, що б’ється за лаштунками військового однострою, швидкі до слухання й повільні до критики, капелани діляться із воїнами відвагою та кріпостю Божого Духа, залишаються для них вірними побратимами і мудрими наставниками. Військові капелани є відважними служителями небесного війська, захисниками життя та людської гідності українського воїна.
Молитовний намір: За військових капеланів та їхнє служіння воїнам.