11.03 Субота заупокійна, св. Порфирія, єп. Газського
Олесниця	8.40 9.00	Панахида + Марія Пустельник 9 р. с.
Олава	11.15	+ Валентина Ваніна 40-вий день упокоєння Панахида
Єльч-Ласковіце	13.15	.............................................. Панахида

12.03 Неділя 2-га Великого посту.
Олесниця	8.40 8.50 9.00	Свята Сповідь Панахида + Іван, Юрій, Еуфрозія Прицік, Анна Кенцька
Олава	11.15	..............................................
Єльч-Ласковіце	13.05 13.15	Свята Сповідь ..............................................

З сумом сповіщаємо, що 26 (понеділок) вересня упокоївся в Бозі блаженної пам’яті Стефан Чиґра, вірний греко-католицької Парафії Святої Трійці в Олецниці.

Похоронні торжества блаженної пам'яті Стефана будуть проходити в селі де проживав:

Kościół parafialny w Bukowiu, ul. Lipowa 80

- середа 28 вересня, год. 12.45 - Парастас і Божественна Літургія

 Пані Марії, дочці покійного, та цілій родині складаємо щирі слова співчуття та молитовної підтримки.

Хай пам’ять про б. п. Стефана буде вічна!

02.10 Неділя 16-та по Зісланні Святого Духа.           По Воздвиженні.
Олесниця	8.40 8.50 9.00	Свята Сповідь Панахида + Гарасим Ящишак 2/30
Олава	11.05 11.15	Панахида + Петео Дудка 13 р. с., Мелання, Дмитро, Йосиф Лабівскі та всіх з р. Дудка
Єльч-Ласковіце	13.15	За здоров’я і Боже благословення для Адріана з нагоди 13 уродин, Іванни, Назарія, Іванни, Володимира, Марії

 

04.10 (вівторок) Св. ап. Кодрата.
Олава	17.45	За здоров’я і Боже благословення (картки)

Неділя, 12 червня.

 

День десятий – свято П’ятдесятниці – «Наша місія: бути носіями Святого Духа» (Єв. від Івана 7, 37–52; 8, 12). 

³⁷ А останнього великого дня свята Ісус стояв і кликав, говорячи: Коли прагне хто з вас нехай прийде до Мене та й п'є! ³⁸ Хто вірує в Мене, як каже Писання, то ріки живої води потечуть із утроби його. ³⁹ Це ж сказав Він про Духа, що мали прийняти Його, хто ввірував у Нього. Не було бо ще Духа на них, не був бо Ісус ще прославлений. ⁴⁰ А багато з народу, почувши слова ті, казали: Він справді пророк! ⁴¹ Інші казали: Він Христос. А ще інші казали: Хіба прийде Христос із Галілеї? ⁴² Чи ж не каже Писання, що Христос прийде з роду Давидового, і з села Віфлеєму, звідкіля був Давид? ⁴³ Так повстала незгода в народі з-за Нього. ⁴⁴ А декотрі з них мали замір схопити Його, та ніхто не поклав рук на Нього. ⁴⁵ І вернулася служба до первосвящеників та фарисеїв, а ті їх запитали: Чому не привели ви Його? ⁴⁶ Відказала та служба: Чоловік ще ніколи так не промовляв, як Оцей Чоловік... ⁴⁷ А їм відповіли фарисеї: Чи й вас із дороги не зведено? ⁴⁸ Хіба хто з старших або з фарисеїв увірував у Нього? ⁴⁹ Та проклятий народ, що не знає Закону! ⁵⁰ Говорить до них Никодим, що приходив до Нього вночі, і що був один із них: ⁵¹ Хіба судить Закон наш людину, як перше її не вислухає, і не дізнається, що вона робить? ⁵² Йому відповіли та сказали вони: Чи й ти не з Галілеї? Досліди та побач, що не прийде Пророк із Галілеї. ¹² І знову Ісус промовляв до них, кажучи: Я Світло для світу. Хто йде вслід за Мною, не буде ходити у темряві той, але матиме світло життя.

Роздуми десятого дня Декади. Який це чудовий образ Святого Духа – ріка живої води, яка тече з нутра тих, хто вірує в Христа. Кожен із нас, коли бачить якусь ріку, хоче зупинитися і глянути, як тече вода. Наша думка облітає тих, яким та вода приносить життя і радість. Подібно діє Святий Дух через нас і робить нас Божим знаряддям, щоб ми приносили іншим життя і радість. Він дає нам різні дари (пор. Іс. 11, 2–3: мудрість, розум, рада, сила, знання, побожність і страх Божий), а ми покликані приносити Його плоди (пор. Гал. 5, 22–23: любов, радість, мир, терпеливість, милість, доброта, вірність, лагідність, стриманість) для зростання Церкви Христової. Можна сказати, що Святий Дух дає нам пізнати Христа як Світла світу і веде нас до життя в Христі. Він чинить кожного з нас носієм Божої благодаті, Христовим апостолом, свідком Його правди і світилом доброти Божої. Отже, доходимо висновку, що Господь кличе нас до активного християнського життя. Він запрошує нас сміливо брати на себе відповідальність і тим змінювати на краще наше суспільство, преображати наші парафії, покращувати наше життя у світлі Доброї новини. Ісус світ переміг (Ів. 16, 33) і, даючи нам свого Духа Святого, кличе нас до святості й свідчення Його доброти та милосердя. Не біймося ділитися даром віри з іншими людьми. Відчуймо підтримку Ісуса Христа, який нас не покинув. Просімо натхнення Святого Духа, щоб виконувати волю Божу в усьому.

Роздуми в час війни. Упродовж довгих століть Україна виборювала своє місце під сонцем. Як за часів Київської Русі-України, у часи Козаччини, на початку чи в середині ХХ століття, так і тепер, на початку ХХI століття українці будують власний дім не у складі інших держав чи імперій, а самостійно, самобутньо. Сьогодні ми переживаємо новий історичний виток відродження соборності українського народу та його держави і відчуваємо, що стоїмо на порозі нової епохи, повної несподіваних викликів. За словами Блаженнішого Святослава, теперішні виклики стосуються не лише України: ми є свідками творення нових стосунків між усіма країнами світу, «усе людство увійшло в цілковито незвіданий – невідомий і тривожний, але сповнений надії – етап глобальних перетворень: релігійних, культурних, економічних, технологічних і суспільно-політичних». Після війни відбудеться міжнародний суд, на якому буде засуджений московський агресор, Україна відновить свою територіальну цілісність і долучиться до сім’ї європейських народів. Нас чекає глибинне відродження економіки, зміцнення війська, розвиток культури, суспільного і духовного життя українського народу. Проте ці зміни не відбудуться без участі кожного українця. Ми маємо зробити висновки з цієї війни. Нам потрібно буде по-новому молитися і вчитися, працювати на роботі і співати українські пісні. Ми маємо побудувати свою державу на євангельських цінностях, успадкованих ще тисячу років тому у Хрещенні Русі-України, а також на принципах поваги до гідності кожної людини, верховенства права, демократії і прозорості. Те, про що мріяв Володимир Великий і Ярослав Мудрий, Богдан Хмельницький і Іван Виговський, Михайло Грушевський і митрополит Андрей Шептицький, ми маємо втілити в життя. Сьогодні це наша історична місія. І для цього нам потрібно молитися за щедре Боже благословення, мир і захист, Божу справедливість і милосердя.

Молитовний намір: За духовне відродження України та збереження цілісності її кордонів.

Субота, 11 червня.

День дев’ятий – «Паси мої вівці» (Єв. від Івана 21, 15–25). 

¹⁵ Як вони вже поснідали, то Ісус промовляє до Симона Петра: Симоне, сину Йонин, чи ти любиш мене більше цих? Той каже Йому: Так, Господи, відаєш Ти, що кохаю Тебе! Промовляє йому: Паси ягнята Мої! ¹⁶ І говорить йому Він удруге: Симоне, сину Йонин, чи ти любиш Мене? Той каже Йому: Так, Господи, відаєш Ти, що кохаю Тебе! Промовляє йому: Паси вівці Мої! ¹⁷ Утретє Він каже йому: Симоне, сину Йонин, чи кохаєш Мене? Засмутився Петро, що спитав його втретє: Чи кохаєш Мене? І він каже Йому: Ти все відаєш, Господи, відаєш Ти, що кохаю Тебе! Промовляє до нього Ісус: Паси вівці Мої! ¹⁸ Поправді, поправді кажу Я тобі: Коли був ти молодший, то ти сам підперізувався, і ходив, куди ти бажав. А коли постарієш, свої руки простягнеш, і інший тебе підпереже, і поведе, куди не захочеш... ¹⁹ А оце Він сказав, щоб зазначити, якою то смертю той Бога прославить. Сказавши таке, Він говорить йому: Іди за Мною! ²⁰ Обернувся Петро, та й ось бачить, що за ним слідкома йде той учень, якого любив Ісус, який на вечері до лоня Йому був схилився й спитав: Хто, Господи, видасть Тебе? ²¹ Петро, як побачив того, говорить Ісусові: Господи, цей же що? ²² Промовляє до нього Ісус: Якщо Я схотів, щоб він позостався, аж поки прийду, що до того тобі? Ти йди за Мною! ²³ І це слово рознеслось було між братами, що той учень не вмре. Проте Ісус не сказав йому, що не вмре, а: Якщо Я схотів, щоб він позостався, аж поки прийду, що до того тобі? ²⁴ Це той учень, що свідчить про це, що й оце написав. І знаємо ми, що правдиве свідоцтво його! ²⁵ Багато є й іншого, що Ісус учинив. Але думаю, що коли б написати про все те зокрема про кожне, то й сам світ не вмістив би написаних книг! Амінь.

Роздуми дев’ятого дня Декади. Для Івана Богослова Ісус Христос – Добрий пастир. Він – той, хто «життя своє за овець покладе» (Ів. 10, 11), знає своїх, і свої Його знають (пор. 10, 14). Він кличе овець, і вони слухають Його голосу (пор. 10, 3). У Церкві душпастир покликаний бути таким самим – знати своїх і бути готовим віддати за них життя. За голосом такого душпастиря піде кожна  віруюча душа, бо в ньому вона може побачити образ самого Христа. Йти за добрим пастирем означає допомагати йому у виконанні різних завдань, підтримувати морально, молитовно, а також фінансово. Добрий пастир дбає, щоб його стадо зростало в розумінні правд віри, збиралося разом у радості на молитву, допомагало ближнім у потребі. Однак Церква не може виконувати своєї місії без фінансової бази. Ми всі це розуміємо. Будівництво, ремонт, освітлення та опалення, посуд, книжки, допомога бідним – усе це вимагає коштів. А коли йдеться про загальноцерковну місійну діяльність, якій присвячена Декада місійності, потрібно, щоб кожна парафія глянула назовні й подумала, як підтримати Блаженнішого Святослава та місцевого єпископа, щоб Боже слово дійшло до тих, хто його ще не почув, і щоб у такий спосіб збільшилося Христове стадо.

Роздуми в час війни. Бог великий і всесильний! Він є володарем життя і смерті.  На війні щодня гинуть воїни, які віддають життя в бою за незалежність Української Держави, захищаючи від ворогів свою віру, культуру і землю. Вони воюють за наше мирне життя, за наш добробут і спокій, вони рятують міста й села і собою захищають Батьківщину. Ми молимо Боже милосердя за вбитих на війні воїнів, просимо за прощення всіх гріхів, які вони учинили свідомо чи несвідомо. Сам Господь сказав, що «ніхто неспроможен любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає» (Ів. 15, 13). Ми бачимо їхні рани і муки, ми чуємо їхній стогін, ми усвідомлюємо, що вони зазнали нестерпних випробувань, перебуваючи в нестатках, у скруті, трудах і неспанні, голоді, спразі та виснаженні. Багато з них були, як ті вівці, що їх було ведено на заколення. Але ми добре знаємо, що вони мужньо потрудилися у страшних і вікопомних битвах. Господь приймає їхню жертву, яку вони поклали за ближнього свого, і зодягає їх у шати світлі й чисті, як тих, що вибілили тут одяг свій у крові своїй. Господь робить їх спільниками в торжестві та славі переможців разом з усіма, хто воював під знаменом Хреста проти світу, плоті й диявола. Відійшовши до вічності, вони далі з нами і продовжують молитися за нас з небесного Єрусалиму. Милосердний Господь долучає їх до собору славних страстотерпців, добропобідних мучеників, праведних і всіх святих, усіх захисників України, Небесної сотні та сучасних воїнів. 

Молитовний намір: За всіх загиблих воїнів і жертв війни і за те, щоб Бог

П’ятниця, 10 червня.

11.06 (субота) Св. свщмч. Терапонта
Oлава	15.00	Молебень до Пресвятої Богородиці

 

12.06 ЗІСЛАННЯ СВЯТОГО ДУХА, П’ЯТДЕСЯТНИСЯ
Олесниця	8.50 9.00	Панахида + Іван Колічко 7/12
Олава	11.15	…………………………..
Єльч-Ласковіце	13.15	+ Анна Піехота 1/8
Бжег	15.30	…………………………..

13.06 Понеділок Святого Духа
Олесниця	15.35 15.45	…………………………..
Олава	18.00	…………………………..
Єльч-Ласковіце	19.30	…………………………..

День восьмий – «Служіння ближньому в потребі» (Єв. від Івана 17, 18–24). 

¹⁸ Як на світ Ти послав Мене, так і Я на світ послав їх. ¹⁹ А за них Я посвячую в жертву Самого Себе, щоб освячені правдою стали й вони. ²⁰ Та не тільки за них Я благаю, а й за тих, що ради їхнього слова ввірують у Мене, ²¹ щоб були всі одно: як Ти, Отче, в Мені, а Я у Тобі, щоб одно були в Нас і вони, щоб увірував світ, що Мене Ти послав. ²² А ту славу, що дав Ти Мені, Я їм передав, щоб єдине були, як єдине і Ми. ²³ Я у них, а Ти у Мені, щоб були досконалі в одно, і щоб пізнав світ, що послав Мене Ти, і що їх полюбив Ти, як Мене полюбив. ²⁴ Бажаю Я, Отче, щоб і ті, кого дав Ти Мені, там зо Мною були, де знаходжуся Я, щоб бачили славу Мою, яку дав Ти Мені, бо Ти полюбив Мене перше закладин світу.

Роздуми восьмого дня Декади. Парафія – це духовний дім, дім Батька, у якому люди зустрічаються з Богом, діляться одні з одними радощами і смутком, у якому пропонують підтримку тим, хто шукає відповіді на життєві питання, у якому допомагають загоїти рани,  завдані життєвими випробуваннями і трагедіями. Парафія – це місце, де люди можуть пізнати Божу любов і доброту через відкрите серце та добрі діла Христових учнів. Хто найбільше потребує нашої допомоги? Безхатченки, бідні, сироти, вдови, люди з особливими потребами, самотні, сім’ї, у яких чоловіки або жінки перебувають на війні або загинули, тощо. Це наші сусіди, які живуть біля нас. Нам важко їх зрозуміти, якщо ми самі ніколи не переживали того, що переживають вони. Ми щасливі, що маємо родину і друзів, які зможуть допомогти нам у скруті. Але уявімо на секунду, що в одну мить увесь світ від нас відвернувся. Нам тоді здається, що і сам Бог про нас забув. Саме в такій найскрутнішій ситуації найціннішим є добре слово і жест доброти з боку справжнього християнина. Якщо ми справді маємо намір увійти в Царство Небесне разом із Христом, тоді візьмімо близько до свого серця Його слова: «Бо все, що зробили ви одному з найменших оцих, те Мені ви зробили» (Мт. 25, 40).

Роздуми в час війни. Предвічний Бог є не лише нашим мудрим Творцем, а й невтомним Помічником у духовному та фізичному житті. Він – наш найкращий Цілитель, який ділиться своєю мудрістю і знаннями з медпрацівниками, що жертовно служать іншим і роблять все можливе, щоб рятувати життя наших братів і сестер українців. Господь дає нашим лікарям – які рятують життя багатьох поранених військових та цивільних людей у лікарнях у тилу та в мобільних шпиталях у прифронтових зонах, працюючи на межі людських можливостей – особливу витривалість та сили тіла, душі і духа; наповнює їхні серця своїм милосердям, любов’ю і терпеливістю. Кожен із нас, чи в діаспорі, чи в регіонах відносного миру, має можливість долучитися до волонтерських ініціатив коштами, медикаментами, засобами гігієни, одягом і т. п. Волонтерство об’єднало нас, а служіння ближньому в потребі зробило нас ближчими одне до одного, ми стали сильнішим народом, почали позбавлятися заздрощів, нарікань та егоїзму, а через благодійні ініціативи відновили сенс власного життя, знайшли можливість реалізувати своє покликання.

Молитовний намір: За медичних працівників, зокрема лікарів, волонтерів і людей доброї волі, котрі жертовно служать потребуючим.

Четвер, 9 червня.

День сьомий – «Спільнота молитви» (Єв. від Івана 16, 23–33). 

²³ Ні про що ж того дня ви Мене не спитаєте. Поправді, поправді кажу вам: Чого тільки попросите ви від Отця в Моє Ймення, Він дасть вам. ²⁴ Не просили ви досі нічого в Ім'я Моє. Просіть і отримаєте, щоб повна була ваша радість. ²⁵ Оце все Я в притчах до вас говорив. Настає година, коли притчами Я вже не буду до вас промовляти, але явно звіщу про Отця вам. ²⁶ Того дня ви проситимете в Моє Ймення, і Я вам не кажу, що вблагаю Отця Я за вас, ²⁷ бо Отець любить Сам вас за те, що ви полюбили Мене та й увірували, що Я вийшов від Бога. ²⁸ Від Отця вийшов Я, і на світ Я прийшов. І знов покидаю Я світ та й іду до Отця. ²⁹ Його учні відказують: Ось тепер Ти говориш відкрито, і жадної притчі не кажеш. ³⁰ Тепер відаємо ми, що Ти знаєш усе, і потреби не маєш, щоб Тебе хто питав. Тому віруємо, що Ти вийшов від Бога! ³¹ Ісус їм відповів: Тепер віруєте? ³² Ото настає година, і вже настала, що ви розпорошитесь кожен у власне своє, а Мене ви Самого покинете... Та не Сам Я, бо зо Мною Отець! ³³ Це Я вам розповів, щоб мали ви мир у Мені. Страждання зазнаєте в світі, але будьте відважні: Я світ переміг!

Роздуми сьомого дня Декади. Будьмо привітні одне до одного, як годиться улюбленим Отця. Коли ми приходимо на Божественну Літургію, то пам’ятаймо, до якої великої родини належимо. Це відчуття спільноти-родини треба постійно плекати. Не забуваймо вітатися одне з одним, коли збираємося в храмі. Одних людей ми знаємо добре, інших – лише трохи, а ще інших – не знаємо взагалі. Але ж ми є однією спільнотою дітей Божих! Докладімо зусиль, щоб не тільки познайомитися з іншими членами парафії, а й щоб цікавитися, які в них життєві виклики, радощі й болі, аби знати, про що просити в Бога, за що Йому дякувати. Третя Божа заповідь – «Пам’ятай день святий святкувати» (Вих. 20, 8) – зобов’язує нас відвідувати храм щонайменше в неділю і на великі свята. Проте ми знаємо, що багато наших сусідів, рідних і знайомих ходять до церкви лише на найбільші свята. Щоб частіше приходити, вони мусять відчути себе частиною великої християнської і парафіяльної родини. Тож маємо їм показати, що ми раді їх бачити на молитві з нами в спільноті улюблених Христових учнів. А коли хтось не відгукується на наші запрошення чи заохочення, не судімо їх, а молімося за них до Святого Духа. Він зрушує серця, відкриває для кожного Христа і кожного провадить до Отця.

Роздуми в час війни. Предвічний Бог, Творець миру і добра, який своєю божественною силою кличе кожного до життя і своєю мудрістю турбується про кожне життя, посилає своїх священників, військових капеланів, туди, де найбільше потрібно свідчити про гідність людського життя, про Божу справедливість і милосердя. Військові капелани вже стали невід’ємною частиною вишколу воїнів, духовним супроводом та моральною підтримкою як у військових академіях, на тренувальних полігонах, так і на фронті, де точаться найважчі бої. У безладі бою та в сум’ятті військових буднів вони є вірними свідками Божої боротьби за людське серце. У часи буремних викликів, скорботи та невимовного болю ці священнослужителі випромінюють світло Божої надії і розради та є вісниками воскресіння не лише Христа, а й кожної людини, що є остаточною перемогою над силами смерті та будь-якого зла. Уважні до голосу людського серця, що б’ється за лаштунками військового однострою, швидкі до слухання й повільні до критики, капелани діляться із воїнами відвагою та кріпостю Божого Духа, залишаються для них вірними побратимами і мудрими наставниками. Військові капелани є відважними служителями небесного війська, захисниками життя та людської гідності українського воїна.

Молитовний намір: За військових капеланів та їхнє служіння воїнам.

Середа, 8 червня.

День шостий – «Особиста відповідальність» (Єв. від Івана 16, 15–23).

¹⁵ Усе, що має Отець, то Моє; через те Я й сказав, що Він візьме з Мого та й вам сповістить. ¹⁶ Незабаром, і Мене вже не будете бачити, і знов незабаром і Мене ви побачите, бо Я йду до Отця. ¹⁷ А деякі з учнів Його говорили один до одного: Що таке, що сказав Він до нас: Незабаром, і Мене вже не будете бачити, і знов незабаром і Мене ви побачите, та: Я йду до Отця?... ¹⁸ Гомоніли також: Що таке, що говорить: Незабаром? Про що каже, не знаємо... ¹⁹ Ісус же пізнав, що хочуть поспитати Його, і сказав їм: Чи про це між собою міркуєте ви, що сказав Я: Незабаром, і вже Мене бачити не будете ви, і знов незабаром і Мене ви побачите? ²⁰ Поправді, поправді кажу вам, що ви будете плакати та голосити, а світ буде радіти. Сумувати ви будете, але сум ваш обернеться в радість! ²¹ Журиться жінка, що родить, бо настала година її. Як дитинку ж породить вона, то вже не пам'ятає терпіння з-за радощів, що людина зродилась на світ... ²² Так сумуєте й ви ось тепер, та побачу вас знову, і серце ваше радітиме, і ніхто радости вашої вам не відійме! ²³ Ні про що ж того дня ви Мене не спитаєте. Поправді, поправді кажу вам: Чого тільки попросите ви від Отця в Моє Ймення, Він дасть вам.

Роздуми шостого дня Декади. Ісус Христос знав, що Його смерть на хресті завдасть великого болю і журби Його переляканим учням. Він пробував їх підготувати до цього: «Ще трохи, і ви не побачите Мене більше, і знову ще трохи, – і побачите Мене: Я бо йду до Отця» (Ів. 16, 16). Після Вознесіння Церква перебуває в подібній ситуації. Вона знову нетерпеливо чекає на повернення Христа, але цього разу вона може чекати впевнено та в повній радості, бо ж її сини і дочки, одержавши Духа Святого і, будучи «Христовими», мають безпосередній доступ до Отця в ім’я Господа Ісуса. Цей безпосередній доступ до Отця накладає на нас певні обов’язки і повинен викликáти в  нас почуття особистої відповідальності за поширення Христового Євангелія – якщо не по всьому світі, то принаймні там, де ми живемо. Бути учнями Христовими означає бути «такими, як Христос», як це гарно зауважив апостол Павло: «Живу вже не я, а живе Христос у мені» (Гал. 2, 20). Отже, ми повинні всі наші дані Богом дари, чи природні, чи надприродні, творчо віддавати для поширення Божого Царства. Мати особисту відповідальність означає не боятися самому братися за якусь ініціативу і відважно просити в Бога Отця сили, мудрості й усього, що нам потрібне для праці на Божу славу і для розвитку Церкви.

Роздуми в час війни. Ми згадували раніше, що великою трагедією на війні є загибель воїнів. Особливо тяжко переносять цю втрату їхні рідні. Проте на цій російсько-українській війні гинуть не лише військові. Ворог обрав жорстоку і аморальну тактику цілити саме в мирне населення для того, щоб налякати і деморалізувати українців. Найбільше страждають діти. Понад двісті діточок були вбиті російським агресором. Багатьох дітей, особливо сиріт, примусово вивезли до росії. Ці діти ні в чому невинні. Вони бачили те, чого не мали бачити: смерть, ґвалт, розруху і війну. Вони пережили те, чого не мали переживати. Бог миру не бажає смерті людини, а хоче подарувати дітям і нам спокій та силу витривалості. Він визволяє нас від страху, який паралізує нашу здатність шукати хоч якесь пояснення того, що відбувається, та хоч щось зробити, щоб зупинити цю кричущу несправедливість. Милосердний Господь огортає своїми люблячими обіймами кожну дитину і зцілює її серце своєю батьківською любов’ю. Він стає духовним опікуном цих дітей і надихає людей доброї волі усиновити і вдочерити сиріт. Кожен із нас може стати їх молитовним опікуном і, можливо, у наших сім’ях з’явиться бажання взяти на себе відповідальність і всиновити чи вдочерити дитину, прийняти її у свою сім’ю.

Молитовний намір: За дітей, які втратили батьків під час війни чи стали жертвами насилля, і за те, щоб добрий Бог зцілив їхні серця своєю любов’ю.

Вівторок, 7 червня.

День п’ятий – «Де нам шукати правди?» (Єв. від Івана 16, 2–13). 

² Вас виженуть із синагог. Прийде навіть година, коли кожен, хто вам смерть заподіє, то думатиме, ніби службу приносить він Богові! ³ А це вам учинять, бо вони не пізнали Отця, ні Мене. ⁴ Але Я це сказав вам, щоб згадали про те, про що говорив був Я вам, як настане година. Цього вам не казав Я спочатку, бо з вами Я був. ⁵ Тепер же до Того Я йду, Хто послав Мене, і ніхто з вас Мене не питає: Куди йдеш? ⁶ Та від того, що це Я сказав вам, серце ваше наповнилось смутком. ⁷ Та Я правду кажу вам: Краще для вас, щоб пішов Я, бо як Я не піду, Утішитель не прийде до вас. А коли Я піду, то пошлю вам Його. ⁸ А як прийде, Він світові виявить про гріх, і про правду, і про суд: ⁹ тож про гріх, що не вірують у Мене; ¹⁰ а про правду, що Я до Отця Свого йду, і Мене не побачите вже; ¹¹ а про суд, що засуджений князь цього світу. ¹² Я ще маю багато сказати вам, та тепер ви не можете знести.

Роздуми п’ятого дня Декади. Ісус Христос прислав Утішителя, який навчає і виховує нові покоління християн. Через Духа Святого людина має можливість протягом усього свого життя глибше пізнавати правди святої віри. Ці правди передані у Святому Письмі, яке творилося століттями під натхненням Святого Духа і дане людині для пізнання Бога, себе і світу. Божі правди передаються в текстах наших богослужінь, у писаннях Отців Церкви, у рішеннях Вселенських Соборів тощо. У Катехизмі УГКЦ «Христос – наша Пасха» зібрано все основне, що повинен знати кожен віруючий.  Для пізнання Божих правд потрібне яскраве  світло, а цим світлом є Дух – палаючий вогонь (Мт. 3, 11; Дан. 7, 9). На Літургії ми співаємо: «Ми бачили світло істини, ми прийняли Духа небесного, ми знайшли віру істинну…». Однак до світла треба додати наше зусилля: плекати в собі відкритість до Божої правди, постійно її шукати. Божа правда вимагає нашої особистої жертви і готовності ділитися нею з іншими, пам’ятаючи, що метою нашого життя є завжди єднання з живим Христом, воплоченим Словом Божим.

Роздуми в час війни. Покликання влади – віддзеркалювати справедливість влади Божої. Ще в давнину казали, що голос народу – це голос Бога. Влада повинна базувати свої закони на моральному законі, підтримувати справедливість і добро, карати беззаконня і зло, бути чесною з народом. Апостол Павло навчає, що люди мають підтримувати інститут влади, віддавати їй належну пошану і покору (пор. Рим. 13, 1–8). Українська влада має сьогодні унікальну нагоду повністю оновитися, реформуватися, стати по-справжньому демократичною і прозорою, обстоювати і захищати інтереси українського народу. А ми повинні молитися за тих, хто зараз при владі, бо лише щиро віруючі люди можуть відображати Божий закон і Його справедливість. Митрополит Андрей Шептицький у Молитві про Божу мудрість розрізняв мудрість радості та смутку, праці та відпочинку, щирого і простого намірення, веселості та поваги, Господнього страху, правдомовності і добрих діл, відважності, сили і свободи. Нехай Премудрість Божа провадить наших можновладців і дасть їм сміливість, розум і мудрість вивести Україну з руїни, яку спричинила війна.

Молитовний намір: За всіх представників влади та за Божу мудрість для них у служінні в теперішніх обставинах.

Понеділок, 6 червня.

 

5. День четвертий – «Гілка, яка приносить плід» (Єв. від Івана 14, 27 – 15, 7). 

^{26 27} Зоставляю вам мир, мир Свій вам даю! Я даю вам не так, як дає світ. Серце ваше нехай не тривожиться, ані не лякається! ²⁸ Чули ви, що Я вам говорив: Я відходжу, і вернуся до вас. Якби ви любили Мене, то ви б тішилися, що Я йду до Отця, бо більший за Мене Отець. ²⁹ І тепер Я сказав вам, передніше, ніж сталося, щоб ви вірували, коли станеться. ³⁰ Небагато вже Я говоритиму з вами, бо надходить князь світу цього, а в Мені він нічого не має, ³¹ та щоб світ зрозумів, що люблю Я Отця, і як Отець наказав Мені, так роблю. Уставайте, ходім звідсіля! ¹ Я правдива Виноградина, а Отець Мій Виноградар. ² Усяку галузку в Мене, що плоду не приносить, Він відтинає, але всяку, що плід родить, обчищає її, щоб рясніше родила. ³ Через Слово, що Я вам говорив, ви вже чисті. ⁴ Перебувайте в Мені, а Я в вас! Як та вітка не може вродити плоду сама з себе, коли не позостанеться на виноградині, так і ви, як в Мені перебувати не будете. ⁵ Я Виноградина, ви галуззя! Хто в Мені перебуває, а Я в ньому, той рясно зароджує, бо без Мене нічого чинити не можете ви. ⁶ Коли хто перебувати не буде в Мені, той буде відкинений геть, як галузка, і всохне. І громадять їх, і кладуть на огонь, і згорять. ⁷ Коли ж у Мені перебувати ви будете, а слова Мої позостануться в вас, то просіть, чого хочете, і станеться вам!

Роздуми четвертого дня Декади. У Христовій Церкві одна з найважливіших гілок – це єпархія. Вона має свою територію і свого єпископа, який відповідає перед Богом за довірене йому стадо. Він же дбає про те, щоб його вірні мали добру духовну опіку в особі пароха-душпастиря. Парох не тільки керівник, а й передусім учитель, священник і духовний батько. Він покликаний бути прикладом любові до ближнього, керувати діяльністю своєї  спільноти та організувати все життя парафії. В місії парафії беруть участь не тільки священник-душпастир, а й усі її вірні. Усі разом, духовенство і миряни, повинні насамперед обговорювати потреби парафії та можливості працювати над Божими справами на місці свого проживання. Слід пам’ятати, що кожна парафія потребує, окрім Божої благодаті, людських і матеріальних ресурсів. Зокрема, ми повинні звернути увагу на три види дарів, які потрібні в Церкві, щоб вона могла виконати свою місію, – дари часу, талантів і скарбу (матеріальних благ). Особливу роль у парафії відіграють пасторальні та економічні ради. Найважливіше, щоб ніхто не почувався непотрібним, бо стільки є роботи в Господньому винограднику! У Першому посланні апостола Петра читаємо: «Служіть один одному, кожен тим даром, що його прийняв, як добрі домоуправителі різноманітної Божої благодаті» (1 Пт. 4, 10).

Роздуми в час війни. Коли ворог нищить наші домівки, ґвалтує наших жінок і дівчат, вбиває дітей і невинних цивільних, тоді гірка ненависть і бунт зароджуються в наших серцях. Жага помсти і бажання смерті кривдникам можуть заполонити нашу свідомість і спаралізувати нас у злобі й люті щодо ворогів. Та Христос вчив нас любити і прощати. Любов і прощення є не скасуванням справедливості, а радше утвердженням життя над смертю, добра над злом, світла над темрявою. Молитва за навернення ворогів не є згодою із несправедливістю, бо якщо зло не покарати, то воно буде лише зростати. Але як Бог карає зло? Він бере це зло на себе і розпинає на хресті. Український народ також зупиняє зло, щоб воно не поширювалося на інші народи, беручи це зло на себе. Ми не просто стаємо жертвами зла, а допомагаємо всьому світові навернутися. Коли ми молимося за навернення ворогів і грішників, то, з одного боку, усвідомлюємо, що люди, які напали на нашу землю, стали жертвами та інструментами диявола, а з іншого – просимо Бога, щоб вони якнайшвидше навернулися зі свого хибного шляху та дали Божій силі затріумфувати над сатаною і його слугами. Адже наші вороги – це також діти Божі, створені на Його образ і подобу. Вони мають свої сім’ї, домівки, мрії на щасливе життя, проте тепер перебувають у пастці зла, яке їх роздирає зсередини і через них несе розруху нашому народові. Тому зараз потрібно молитися за їхнє навернення, зцілення та передання їх у руки справедливого суду. Пресвята Богородиця у Фатімі ще на початку ХХ сторіччя просила весь світ молитися за навернення росії. Сьогодні це запрошення звучить як пророцтво, яке нарешті може здійснитися.

Молитовний намір: За навернення ворогів.